Тридцяті в пам’яті повік

Важкі роки – пітьма настала,
Машина Сталіна прийшла
Й найкраще гілля поламала,
В багаття кинула – спекла.

А, може, то був день світанку?
Чи, може, то початок був?
Чи сонце не сходило зранку,
А може ніч, чи день? Забув???

Та ні, таке забути важко!
На вулицях суцільний жах:
Нема людей, там запах тяжкий
Від трупів йде, повсюду страх.

Страх не від мертвих при дорозі
І не від запаху того,
То від небаченого досі,
Бо ще такого не було.

Мале шукає що б поїсти,
А найбагатший – то жебрак.
Немає де й немає звідки,
Що говорить та й що казать.

Неначе небо опустіло,
Немов палає вся земля.
Мов все пропало, все згоріло –
Та ж ні – це ж милість від Кремля.

Дарунок братському народу –
Забрали все, зморили всіх,
Зламали стержень мого роду –
Найкр ... Читати далі »