Неділя, 24.09.2017, 09:56Вітаю Вас Гість | RSS
Історики Тлумаччини
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [2]
Наші видання [0]
Конференції [2]
Освіта UA
Гості
Free counters!
Відвідувачі

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Тлумацька гімназія у 1910-1939 рр.
Зміст
ВСТУП………………………………………………………………………………….2
РОЗДІЛ І. Історичні передумови створення державного навчального закладу в Тлумачі ……………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ ІІ. Становлення нового навчального закладу в перше десятиліття (1910-1921рр.)……………………………………………………………….................12
РОЗДІЛ ІІІ. Діяльність гімназії у 1921 – 1939рр. ……………................................17
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………………24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ………………………..25
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………….28

ВСТУП
Історія нашої держави є невичерпною скарбницею українського народу. Щоб знати свою історію, ми маємо не забувати про події, пов’язані з історією життя кожної людини. Історія України включає в себе історії освітніх установ, життя і діяльність окремих історичних діячів.
Початок ХХІ ст. сповнений нових духовних орієнтирів, нових горизонтів політичного, економічного і соціального розвитку в Україні. Сучасні українські освітні заклади мають з гідністю прийняти виклик нового століття. Особлива роль у процесі духовного відродження належить гімназіям – навчальним закладам нового типу.
Серед освітніх навчальних закладів Західної України помітне місце займає Тлумацька гімназія, відроджена у 1992 р. Нова гімназія створена, як новий тип навчального закладу для здібних і обдарованих дітей, покликана забезпечити їхню науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку, задовольнити різнобічні запити кожного учня, суспільства, держави.
Історія Тлумацької гімназії протягом 1910 – 1939 рр., доля багатьох її випускників є недослідженою сторінкою в історії освіти Галичини. Після занепаду партійно-тоталітарної комуністичної системи, з утворенням незалежної Української держави прийшов першовересень 1992 р., що став днем відновлення гімназії в Тлумачі, відкрив багато можливостей для вивчення невідомих сторінок історії однієї з найдавніших гімназій краю.
У науково-дослідницькій роботі зроблена спроба дослідити історію Тлумацької гімназії у період 1910-1939рр. Для реалізації мети вважаємо необхідним виконання таких завдань: на основі доступного матеріалу висвітлити розвиток тих чинників, завдяки яким поширювалася освіта в Галичині, з’ясувати умови, що сприяли чи перешкоджали розвитку освітніх закладів, встановити еволюцію освітньої справи у зв’язку зі змінами в суспільно-політичному та соціально-культурному житті галичан, розкрити особливості розвитку гімназії в м.Тлумачі у міжвоєнний період .
Об’єкт дослідження - історія Тлумацької гімназії у 1910-1939рр.
Предметом є історичні передумови виникнення гімназії, становлення освітнього закладу в перші десятиріччя та її діяльність.
Хронологічні рамки охоплюють 1910 – 1939рр. Нижня межа – заснування державної гімназії у м. Тлумачі, верхня – початок Другої світової війни у1939р., що призвела до припинення діяльності навчального закладу.
Новизна роботи полягає в тому, що вперше зроблена спроба дослідити історію Тлумацької гімназії, введено в обіг нові архівні документи.
Аналіз обраної теми базується на основі принципів історизму та об’єктивності, з використанням конкретно-історичного, системного методів історичного дослідження, а також методів аналізу і синтезу історичних джерел.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали даної роботи можуть бути використані для розробки науково обґрунтованої історії західноукраїнських земель, у науково - педагогічній практиці з краєзнавчої тематики.
Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним принципом. Праця складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

РОЗДІЛ І. Історичні передумови створення державного навчального закладу в Тлумачі
Історія Тлумацької гімназії досі не знайшла відображення в історичній літературі. Першоджерелами для написання роботи послужили архівні документи Центрального державного історичного архіву у Львові [1-11], Державного архіву Івано-Франківської області [12-15]. У фондах даних архівів зберігаються відомості про заснування гімназії та окремі аспекти її діяльності в перші десятиліття. У результаті проведеної нами пошукової роботи виявлено в сімейних архівах родин колишніх учнів гімназії цінні документи, фото щодо їхнього навчання в 1920-1930-х рр. [16-18]. Історичні передумови почерпнуто з загальних видань з історії України, окремих статей з історії освіти, поміщених у ювілейному збірнику Рогатинської гімназії.
Галичина – прадавня українська земля. Потрапивши в кінці ХVІІІ ст. до складу Австрійської імперії, українське населення Галичини опинилося під подвійним гнітом – державно-бюрократичного апарату і польської шляхти, які намагалися знищити його культуру, мову, вирвати із свідомості почуття єдності з Наддніпрянською Україною. Прикриттям загарбницької політики правлячих кіл служили твердження їх ідеологів про неукраїнський характер Галичини, відсутність української нації або ж її нездатність до самостійного державного життя [26, с.4] .
Важливу роль у національному відродженні відіграли освітні реформи Марії-Терезії та Йосипа ІІ, згідно яких у 1776-1783 рр. було встановлено три типи шкіл: нормальні, головні та тривіальні (під наглядом місцевих парохів); у 1783 р. у Львові була заснована Духовна семінарія, у 1784р. Львівський університет, а 1787р – “Studium Rutheunum” з філософським і теологічним відділами, на яких предмети викладалися тодішньою українською мовою з домішками церковнослов’янської. Це допомогло в розвитку освіти в Галичині. Шкільний закон зобов’язував усіх дітей віком від 6 до 14 років відвідувати школу. Початкову освіту здобували протягом шести років. Вивчали рідну й німецьку мови, арифметику з елементами алгебри і геометрії, історію, географію, малювання, співи, Закон Божий.
У період революційних подій 1848-1849 рр. пожвавилося життя на західноукраїнських землях в освітній сфері. Тимчасова конституція у квітні 1849 р. проголосила свободу друку, зборів й товариств. Створена Головна Руська Рада (ГРР) задекларувала: “Розвивати й підносити народність нашу в усіх її частях: вдосконалення язика нашого, запровадження його в школах вищих і нищих, виданням часописів, утримання кореспонденцій із письменниками, поширенням добрих і корисних книжок в язиці руськім і усильним старанням впровадити і поставити язик наш на рівні з іншими в урядах публічних ” [19, с.5].
ГРР вимагала від влади впровадження української мови у народніх і середніх школах. Однак, поряд з німецькою мовою, головною була визначена польська. Українську мову залишили як надобов’язковий предмет, як мову навчання релігії, яку вели греко-католицькі катехити. Це рішення викликало протест ГРР, вилившись у збройне повстання у Львові 1 листопада 1848 р. Міністерство освіти розпорядженням від 9 січня 1849 р. скасувало польську мову навчання в гімназіях і на її місце ввело українську. Проте брак учителів-українців та українських підручників призвів до “переходового” поновлення німецької викладової мови, однак українська, а не польська стала обов’язковим предметом [28, с.54].
У 1849 році здійснено реформу середнього шкільництва. Навчання у восьмикласних гімназіях забезпечувало право вступу до всіх вищих навчальних закладів. Реальна семирічна школа готувала випускників шкіл до вищих технічних та сільськогосподарських навчальних інституцій.
Таким чином, у першій половині ХІХ ст. у Галичині була створена система шкільництва, тривала боротьба за викладання українською мовою. Отримавши початкові школи, українці так і не здобули своєї української гімназії. Реакція після “весни народів” й надання Галичині автономії призвела до відміни у 1856 р. обов’язкового навчання української мови в середніх школах, а в 1858 р. було відкрито у Львові першу польську гімназію в краї – гімназію імені Франца Йосипа. Цим уряд поклав початок полонізації галицького середнього і вищого шкільництва. Мовою викладання залишилася німецька.
Австрійські реформи 60–х рр. визнали українців неісторичним народом. У 1867 р. польська мова стала обов’язковою в усіх школах краю. У 1869 році мовним розпорядком було сполонізовано всю адміністрацію Галчини, а в 1871 році – університет. Керівні посади займали поляки. У 1884 та 1886 рр. піднялась оплата за навчання в гімназіях та реальних школах, що теж негативно вплинуло на число українських дітей у цих закладах.
Із 1867 по 1895 р. у Східній Галичині відкрито сім гімназій і одну реальну школу. Діяла єдина українська гімназія у Львові, де в 1874 р. українська мова була викладовою лише в молодших класах. Офіційною підставою для цього була відсутність підручників і навчальної термінології для вивчення в старших класах фізики, хімії та інших предметів [28, с.58].
У 1874 р. було прийнято Крайовий закон про поступовий перехід гімназій на навчання українською мовою. Стараннями українських послів у 1887 році почала організовуватися друга в Галичині українська гімназія в Перемишлі. А з вересня 1892 року цісар Франц Йосиф дозволив заснувати державну гімназію з українською мовою навчання в Коломиї. Назрівало питання про утворення рідних гімназій у Станіславові, Тернополі та інших містах.
До 1908 року в Галичині діяло 34 державні і 7 приватних середніх шкіл, але серед відкритих було тільки 3 українські. Й майже половина українців – учнів гімназій – мусіла здобувати середню освіту в польських навчальних закладах. У 1908 р. на 10000 українського населення Галичини припадало 18,5 учнів середніх шкіл, а на 10000 польського – 57 [24, с.59].
Для розширення полонізації шкільництва крайова шкільна рада домагалася того, щоби польські приватні школи якнайшвидше отримали право прилюдності і стали державними. Не дозволялося відкривати українську середню школу в містах, де не було польської, щоби діти римо-католиків, не українізувались. Аби узаконити протистояння вимогам українців на свою середню школу, міністерство освіти згодом затвердило статут утраквістичної (двомовної) гімназії, щоби в майбутньому зробити її державною і закрити українцям шлях до боротьби за українську державну гімназію в містах.
Спочатку в галицьких гімназіях було стільки вчителів, скільки й класів, тобто вчитель вів усі навчальні предмети. Пізніше вчителі викладали той предмет, з якого здобули фахову кваліфікацію. Було встановлено 3 категорії вчителів: дійсні, вчителі, що навчають надобов’язковим предметам і помічники вчителів. У 1866 році прийнято рішення, що після трьох років бездоганної праці дійсному вчителеві присвоювався титул професора [28, с.45].
Нові суспільно-політичні рухи другої половини ХІХ ст. в Галичині, представлені молодою світською інтелігенцією, розбудили народні маси. Жертовною працею кількох поколінь галицької інтелігенції була створена густа мережа культурно-освітніх, господарських і молодіжних товариств та організацій, які сприяли розвитку національної свідомості, утвердженню людської гідності[26, с.4]. Як відомо, влада не охоче відкривала українські гімназії. Так, боротьба за Станіславську гімназію, скажімо, тривала 5 років. І лише під тиском віденського уряду галицьке намісництво дало згоду на створення її з вересня 1905 року [28, с.60].
На початку ХХ ст. українська інтелігенція розпочала акцію по створенню гімназій і курсів – у Станіславі, Рогатині, Коломиї, Снятині, Яворові, Чорткові, Долині, Городенці, Копиченцях[25, с.3]..Крім того, в 1910 році у містечку Товмачі діяла селянська бурса ім. Маркіяна Шашкевича . Якщо в 1896/97н.р в Тлумацькому шкільному окрузі до школи ходило 7194 дитини то на початку ХХ ст. уже 9251 дитина [25, с.5] – це було великою заслугою української інтелігенції та польської громади. Адже, на кінець ХІХ ст.,в повіті проживало 80023 жителів. Своєю мовою українську визнавали 58184особи, польську – 18266, а німецьку – 3541. Серед них уміли читати і писати 2899 осіб (1880 чоловіків і 107 жінок). Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. українська національна ідея набула більшого поширення, ніж за попередні сто років з часу втрати Україною своєї державності. Цьому сприяли головним чином українські політичні партії та організації, створені як в Наддніпрянській Україні, так і в Галичині.
Важливою ділянкою діяльності в товмацькому повіті у 1907р., була праця в читальнях “Просвіти” І. Макуха. Він разом із Мироном Терлецьким, Гнатом Луциком та іншими радикалами їздив по селах і засновував читальні “Просвіти”, а по існуючих уже читальнях виголошував доповіді. За короткий час 29 сіл Товмацького повіту мали читальні[30, с.150].
На початку ХХ ст. польські політичні чинники всіляко намагалися зберегти існуючі державні та економічні структури, які забезпечували їм першість в політичному житті Галичини. Польська домінація в Галичині базувалася на таких засадах: 1) на основі виборчого закону 1907 р. польські політики формували більшість представництва Галичини в парламенті Австрії; 2) всі польські депутати парламенту відносно Галичини зберігали єдиний національний фронт, дотримуючись спільної позиції; 3) до складу імперського уряду постійно входили 1-2 міністри-поляки; 4) цісарським намісником Галичини завжди призначався поляк[21, с.25].
Форпостом шляхецько-польських впливів залишався Галицький сейм, який негативно ставився до національних потреб українців. Цісарський намісник Галичини А. Потоцький вживав різних заходів поти українців, у тому числі і жорсткий поліцейський терор. 12 квітня 1908 р. український студент М. Січинський вбив намісника. У відповідь поляки організували вбивство одного з керівників українського студентського руху А. Коцка. Його смерть вплинула на настрої громацькості не тільки в Галичині, а й в усій імперії [22, с.78].
В освітній галузі польсько-українське протистояння було найбільш відчутним. Українці, не зважаючи на польський спротив, наполегливо й активно домагалися від центральної та місцевої влади створення власних національних освітніх закладів. Однак офіційний Відень не завжди мав можливість та бажання допомагати українцям та захищати їх від польського свавілля. Польська панівна меншість Галичини чинила шалений спротив розвиткові української освіти, якій доводилося долати численні перешкоди. На початку ХХ ст. поляки всіляко гальмували розвиток українських початкових та середніх шкіл, через їхній спротив українці в Галичині не мали власного вищого навчального закладу. Польська панівна верхівка порушувала елементарні права українців й серед них одне з головних конституційних прав громадян – право на освіту [21, с.26].
Керівництво освітніми справами Галичини перебувало в руках членів Крайової шкільної ради, складеної головним чином з поляків. Разом з галицьким сеймом, крайова шкільна рада була однією з провідних управлінських структур, від яких залежав розвиток освіти в краї. Незважаючи на підпорядкованість віденському міністерству віровизнань та освіти, галицька шкільна рада, користувалися значною самостійністю, мала власну і багато в чому незалежну від центру законодавчу базу. Впливи представників українського суспільства на роботу Крайової шкільної ради були вкрай обмеженими, що справляло негативний вплив на розвиток української освіти. Крайовій шкільній раді підпорядковувалися нижчі щаблі освітніх управлінських структур краю – окружні та місцеві шкільні ради. Діяльність нижчих ланок крайової шкільної адміністрації абсолютно не відповідала потребам української національної освіти. Вони функціонували не як самостійні органи, а були підпорядковані крайовій шкільній раді, а також від освітньої політики, в якій домінували тенденції до тотальної полонізації галицького шкільництва.
Всупереч польській політиці стримування розвитку української освіти, українські громадські організації власними засобами відкривали та утримували національні освітні заклади[21, с.26].
До кінця 90-х рр. ХІХ ст. тривав стан урядової невизначеності у програмному забезпеченні української мови як викладової. В 1889р. було ухвалено “Навчальний план польської мови для гімназій”, яким за аналогією користувалися й при викладанні української мови. Тільки в1893р. з’явився спеціальний урядовий план та інструкції для вивчення української мови як викладової в гімназіях Східної Галичини.Діти польської національності мали вивчати українську мову з 2 по 8 клас, а рідну – з 1 по 8. Українці ж обидві мови вивчали з 1 по 8 клас. Очевидною була нерівноправність у шкільництві[33, с.40].
З-поміж середніх шкіл найпрестижнішими були класичні гімназії. Це відповідало загальноєвропейській тенденції,згідно з якою освіта й освіченість нерозривно пов’язувалась з грецькою та латинською мовами. Таке ставлення до вивчення класичних мов зберігалося ще в кінці ХІХ- на початку ХХ ст. В гімназіях кількість уроків із класичних мов значно перевищувала число занять з інших предметів (іноді до 8-12 годин на тиждень).
Мета класичних гімназій, відповідно до “Організаційного нарису гімназій і реальних шкіл Австрії” полягала в тому, щоб “давати вищу загальну (середню) освіту, послуговуючись при цьому, в основному вивченням класичних стародавніх мов(грецької і латинської) та їх літератур і таким способом підготувати учнів до університетської науки та до вищих прагнень життєвих ” [33, с.41] .
Класичні гімназії надавали головним чином гуманітарну освіту. Це засвідчує аналіз навчальних планів, в яких понад 35% часу відводилося на вивчення грецької і латинської мов, а всього на мови (разом з українською, німецькою і польською) препадало до 65% годин , а на предмети математично-природничого циклу – лише 20% годин на тиждень[26, с.42].
Розглядаючи співвідношення різних щодо мови викладання класичних гімназій у Галичині, переконуємося в тому, що поляки повною мірою зуміли використати свою кількісну перевагу в органах управління освітою краю. Так у 1867р. серед 19 державніх гімназій у Галичині було тільки 2 німецькі (Львів і Броди), 1 українська і 16 польських (у Східній Галичині – 9 польських шкіл в таких містах, як Бережани, Бучач, Дрогобич, Коломия, Львів (гімназія Франца-Йосипа), Перемишіль, Тернопіль, Станіслав, Самбір). Саме у цих містах за відкриття українських середніх шкіл вела напружену боротьбу прогресивна українська громадськість. Ця боротьба призвела до відкриття п’яти українських гімназій (Коломия, Перемишль, Тернопіль, Станіслав та Львів – філія ЛАГ) і заснуванням утраквістичніх паралельних класів при польських гімназіях в Бережанах і Стрию. Однак при цьому кількість польських середніх шкіл зростала значно стрімкіше [26, с.43].
В цілому в середній освіті краю чітко домінували польські впливи. Українцям катастрофічно бракувало рідномовних гімназій. На це було три найважливіші причини: 1) протидія польського уряду відкриттю українських гімназій; 2) популярність класичної середньої освіти, яка давала ексклюзивне право вступу в університет; 3) великий наплив вступників до галицьких класичних гімназій. Поляки створювали труднощі у виділенні для цих закладів значно меншого фінансування, аніж польським чи німецьким, незважаючи на те, що українські заклади були переповненими [26, с.44].
Відсоток “відсіву” учнів гімназій, котрі і не дійшли до іспиту зрілості, був дуже високим і становив по всій Австрії в 1906/07 навчальному році 59%. Значна частка гімназистів відповідала безпосередньо під час самих іспитів на атестат на різних етапах, а також після невдалого перескладання випускних іспитів. Причина цього – високий рівень вимог до знань випускників, обширність програм з іспитових предметів, строгість членів іспитових комісій [26, с.45].
Отже, на початку ХХст. ставлення австрійського уряду було лояльним щодо розвитку українства в Галичині, однак монополія влади перебувала в руках поляків, які становили більшість в усіх урядових структурах. Поляки намагалися підготувати грунт для відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772р., із включенням до неї Галичини. Найвідчутніше це проявлялося в освітній сфері. Більшість навчальних закладів у краї були польськими.Усі гімназії краю були організовані за німецьким зразком і служили засобом винародовлення української молоді.

РОЗДІЛ ІІ. Становлення нового навчального закладу в перше десятиліття (1910-1921рр.)
Інтелігенція Тлумаччини на початку 1900-х плекала надію на створення державної української гімназії в м. Тлумачі. Такі прагнення не були підтримані Крайовою освітянською радою у Львові, в якій управляли поляки, що мали на меті полонізацію місцевого населення. Згідно чинного законодавства, львівська Крайова рада мала право встановлювати навчальну програму і порядки для підлеглих навчальних закладів; призначати шкільних інспекторів і професорів для середніх навчальних закладів, затверджувати підручники [32, с.530].
Члени міської громади м. Тлумача впродовж 1908-1910 рр. неодноразово зверталися до Міністерства освіти і культури у Відні з проханням відкрити Українську гімназію в їхньому місті. Звернення переадресовувалися на розгляд Львівської Крайової освітянської ради. В результаті, було прийнято рішення, «оскільки в Товмачі грамотних русинів небагато, відкрити в місті Тлумачі державну гімназію з польською мовою навчання». Матеріали архівних документів підтверджують відкриття в Тлумачі гімназії з польською мовою навчання. Так, у липні 1910 р. Міністерством освіти у Відні був надісланий документ до Львівської Крайової Освітянської Ради, в якому стверджувалося, що створення в Тлумачі державної гімназії з польською мовою викладання є доречним вже з початку 1910 - 11 навчального року [2, арк.13].
Міністерство вважало, що починати навчання слід з першого класу і поступово збільшувати кількість учнів, беручи до уваги те, що в проекті договору міська община зобов’язувалася сплатити членські внески для створення даного закладу. 18 серпня 1910 р. від Крайової Освітянської Ради вимагалося обов’язкове пояснення відносно сплати членських внесків для спорудження гімназії в Тлумачі [6, арк.21].
Гімназія знаходилася в центрі міста, де тепер приміщення будинку міліції. Двоповерховий дім – це гімназія. Вхід із центральної вулиці (навпроти Народого Дому) був до місцевого уряду, що займав 2 кімнати на першому поверсі.
На початку першого навчального року не було чітко визначених умов щодо вступу. Тому до гімназії поступали в першу чергу хлопчики – випускники народних шкіл, а також ті, що навчались вдома. Вступники повинні були скласти арифметику, польську грамоту та написати диктант. Першими гімназистами стали 38 хлопчиків, із яких тільки п’ять були українцями: С.Романюк, В.Лукашевич, Ф.Гуменюк, О. Паньків та Я.Лошнів [6, арк.8].
Більшість гімназистів походили з польських та єврейських родин. Навчатися в Тлумацькій гімназії було нелегко : серед навчальних предметів були німецька, латинська та грецька мови, історія, класична література, математика і фізика, велися уроки греко-католицької та римо-католицької релігій, щоденно навчали правил шляхетної поведінки [2, арк.46]. Шкільне приладдя, зошити, підручники були досить дорогими, тому тільки частина гімназистів могла купувати їх за власний кошт, решта – передавалася з класу в клас. Якщо гімназист отримував незадовільні оцінки, то сплачував так зване “чесне” – по 30 корон.
Згідно табеля успішності учня 1 – А класу Арона Камерліна за 1913/14 навчальний рік, у гімназії вивчалися такі предмети: релігія, польська, латинська, німецька та русинська мови, історія, географія, математика. Цікаво, що першокласники отримували оцінки ще з каліграфії та гімнастики. У табелі відводилася окрема графа з визначенням кількості пропущених гімназистом днів, у тому числі дні, пропущені через хворобу та без поважних причин. Окремим рядком зазначалося чи звільнений учень від оплати [12, арк.1].
Урядовим органом внутрігімназійного життя, що відав виховними і навчальними справами, була Рада педагогічна, яка складалася з директора, всіх вчителів-предметників і лікаря. Вона розглядала способи впровадження в життя рішень влади, оцінювала поступ та поведінку гімназистів, розглядала справи прийому і виключень учнів, шляхи діяльності по навчанню та вихованню [11, арк.12].
Виховували гімназистів педагоги в тісній єдності з батьками та церквою, в поєднанні навчання і позакласної діяльності учнів. У молодших класах основними організаторами були класні опікуни, які давали можливість учням зрозуміти значення громадянської діяльності, проявити свій організаторський хист. У старших класах робота гімназистів була більш самостійною і складнішою, а вчителі вже виконували здебільшого роль консультантів.
Події Першої світової війни, створення легіону УСС засвідчили прагнення українців до захисту національних інтересів. Стрілецьке командування дбало, щоб стрільці, які до війни вчилися в гімназіях, мали змогу продовжувати навчання складаючи іспити у так званій Стрілецькій (етапній гімназії УСС), що почала діяти 3 червня 1915р [24, с.398]. У визначені терміни гімназисти на основі здобути у Стрілецькій гімназії знань складали екзамени. На жаль, нам не вдалося встановити кількість гімназистів з Тлумача, що навчалися в Стрілецькій гімназії. Однак, відомо, що серед гімназистів старших класів були учасники бойових дій у роки війни, що належали до січового стрілецтва. Так стверджують у своїх спогадах колишні учні гімназії М. Мальованчук, Д. Луцик.
У роки діяльності ЗУНР Українська Національна рада створила Державний Секретаріат освіти і віросповідань під керівництвом О. Барвінського. Секретаріатом розглядалося широке коло питань для забезпечення нормального функціонування навчальних закладів, підготовку реформи шкільництва, полегшення матеріального становища вчителів [34, с.143]. Після переїзду уряду в Станіславів його очолив А. Артимович, а з 17 квітня 1919 р. за оcвітню політику уряду відповідав А. Крушекльницький. 24 лютого 1919р. Державний Секретаріат освіти видав розпорядження про обов’язкове викладання українською мовою в державних гімназіях, які здійснювали підготовку чиновників середнього рангу для роботи в державних установах. Керівництво навчальних закладів зобов’язувалося дане рішення втілити в життя до 15 березня 1919р. Чимало законодавчих документів уряду було спрямовано на підвищення соціального становища педагогів середніх навчальних закладів, без яких неможливий належний рівень освіти та виховання національно свідомих [24, с.399].
Після закінчення Першої світової війни і військової поразки ЗУНР західноукраїнські землі опинились під владою Польщі. В освіті польський уряд по відношенню до українців проводив політику полонізації: закривалися українські школи, українських вчителів та директорів замінювали польськими [34, с.32].
З 1920 – 1921 рр. на всіх західноукраїнських землях почалося поступове впровадження нових програм, які утверджували основи створення єдиної школи. В основу навчально-виховного процесу була покладена польськість – батьківщинознавство. Незважаючи на те, що за умовами Ризького договору 1921р. польський уряд зобов’язувався особам інших національностей надати право на вільний розвиток мови, культури, виконання релігійних обрядів, право на навчання дітей рідною мовою у початкових класах, для українців таких поступок реально не було [23, с.6].
Згідно звітів про роботу гімназії за 1920-1921 н.р. [13, арк.4] , Тлумацька гімназія налічувала 8 класів одноповерхового будинку, який перебував у її власності. У звіті вказується, що план будинку, в якому знаходилася гімназія, не був пристосований до навчання: відсутній гімназійний зал, спортивний майданчик. Однак дирекція і вчителі гімназії докладали всіх зусиль, щоб гімназисти не втрачали інтересу до навчання й мали високий рівень знань. Педагоги старалися навчити учнів самостійно працювати, а не тільки опановувати матеріал на уроках. Вважалося ціллю гімназії – підготувати учнів придатними до наукової праці у вищих навчальних закладах.
У 1920 - 21 н. р., навчали учнів справді наукові світила: професор Ян Тесняк – вчитель латинської і грецької мов, професор Станіслав Мендрала – вчитель латинської і грецької мов, згодом директор гімназії, професор Ян Подчервінський – викладач релігії; професор Розенбаум Максиміліан – вчитель німецької мови, доктор філософії Самуель – викладач історії; Ротер Алойжи – вчитель математики. Директором гімназії був Войцех Гжегожевич. Після здачі на матуру (випускні екзамени) гімназистам відкривався шлях до університетів Кракова, Відня, Праги, бо до Львівського університету українцям поступити було важко [13, арк.6].
У 1920-21 навальному році був затверджений склад вчителів, що навчали в Тлумацькій гімназії: Ян Крижановський – вчитель грецької мови, Ян Лесняк , Станісллав Мендрала – вчителі латинської мови, Мар’ян Межвінський, Ян Садовіч – вчителі польської мови, Ян Підчервінський – вчитель релігії, Максиміліан Розенбаум – вчитель німецької мови, Ілля Самюель – вчитель історії та географії, Ротер Алойжи – вчитель математики, Йозеф Храпкович – вчитель біології, Ян Плав’юк – вчитель греко-католицької релігії, Михайло Вронський – вчитель руської мови. Відомо, що в 1920 р. з невідомих причин змінили місце роботи такі вчителі гімназії: Ян Нємцов – до Тернопільської гімназії [15, арк.2].
У 10910 р. в м. Тлумачі заснована державна гімназія з польською мовою навчання для хлопців. Першим директором гімназії був Вйцех Гжегожевич. Події першої світової війни перервали навчальний процес, що відновився на початку 1920-х рр.

РОЗДІЛ ІІІ. Діяльність гімназії у 1921 – 1939рр.
Упродовж 1925 – 1933 рр. Тлумацькою гімназією керував професор Станіслав Мендрала (1881 – 1974 рр.), автобіографічні відомості про якого подані в «Енциклопедії бджолярства». Цікаво, що С. Мендрала у 1902 – 1906 рр. був викладачем класичної філології Ягеллонського університету. Згодом з невідомих причин переїхав працювати вчителем гімназії в Славську, з 1914 р. – вчитель Тлумацької гімназії. З 1933 р. у житті С. Мендрала відбулися кардинальні зміни. Якщо раніше бджолярство було для викладача хобі, то після переїзду до Познані він став дослідником біології бджіл, історії бджолярства, практичного пасічництва, свої праці друкував у польських часописах бджолярства. С. Мендрала був автором книг «Ule polskie. Historia і gospodarka» (1939), «Pszczoly, ich zycie I produkty» (1947), «Pszczelars. Praktyczny podrecznik dla pszczelarzy» [36, с.103-104].
Відомо, що в Тлумацькій гімназії в 1921 – 1928рр. навчався прославлений на всю Україну художник Денис Іванцев, який у 1992 році за вагомий внесок у розвиток світової культури Міжнародним Біографічним Центром (Англія) був визнаний Людиною року. Роботи талановитого художника неодноразово виставлялися в Львові та інших містах України та світу. Більшість його картин перебуває в колекції його великої родини, яка проживає в Івано-Франківську, також багато картин знаходяться в колекціях численних шанувальників його таланту як на україні, так і за її межами, в тому числі США, Канаді, Англії. Після закінчення гімназії, відчуваючи потяг до мистецтва, він поступив в Австрійську академію мистецтв. Він вмів працювати в різних стилях, що підкреслює його обдарованість. Його роботи і зараз прикрашають стіни Львівського музею. Д. Іванцев згодом згадував, що в гімназії «вчитися було багато, сиділи на тими конспектами при місячному світлі цілими тижнями, але не шкодую – пригодилося у житті» [16].
Ми бачимо, що за листом гімназійної Ради міста Тлумача до Кураторії від 25 серпня 1931р. про те, що в інтересах населення Рада звертається до Вченої Кураторії з проханням навчання для дівчат. “Гімназія існує 20 років і є єдиним середнім загальним навчальним закладом на території повіту. З огляду на те, що в Тлумачі є більше 200 родин панських працівників і в повіті більше 400 родин державних робітників, проте загальний навчальний заклад повинен функціонувати, як для хлопців, так і для дівчат,” – писалося у листі. Далі вказувалося, що громада для гімназії безоплатно вручила приміщення, яке було надано їй у власність на невизначений термін. Громада зобов’язувалася власним коштом провести реконструкцію будинку, щоб було місце для учнів та учениць [8, арк.7].
Кураторія надіслала відповідь на прохання відкрити в гімназії навчання для дівчат аж 10 жовтня 1931р. У листі містилися обґрунтування, що заперечували навчання дівчат. Вказувалося, що у Тлумацькій гімназії немає відповідної матеріальної бази. Саме приміщення не відповідало державним стандартам: класні кімнати були малі, погано освітлені, бракувало приміщень для кабінетів та належної бібліотеки тощо. Класи знаходилися в трьох будинках віддалених один від одного, що ускладнювало навчальний процес. За таких обставин громада вимушена збудувати окреме приміщення для дівчат [7, арк.54].
Архівні документи з історії гімназії 1930-х років дають підстави зробити висновки про кадрові зміни у складі педагогів. Знання гімназистам давали такі викладачі: доктор Маузер Леон – вчитель німецької мови; Довбек Станіслав – вчитель німецької, латинської і грецької мов; Межвінський Мар’ян, а згодом доктор Кендзьор Михайло – вчителі польської мови; Фельпрехт Джозеф - вчитель історії; Маклер Юліан – вчитель математики і фізики; доктор, о. Павлюк Ян – вчитель греко-католицької релігії. Зберігся лист вищезгаданих вчителів, що мали уроки у 8 класі [5, арк.47]. Відомості про інших вчителів, які навчали учнів молодших класів, на жаль, не збереглися в архівних документах.
Згідно архівних матеріалів за 1930 рік, учень 1-го класу Давид Янга, за рішенням педагогічної ради був відрахований з гімназії “за зневажання релігії”. Опікуни класу П. Храпкович і П. Фолпрехт були присутні під час розгляду справи. За протоколом Давид вів себе на уроках релігії викликаючи, а під час допиту не звертаючи уваги на секретаря, зухвало відповів, що знайде інший навчальний заклад, оскільки тлумацька гімназія не є одна. Однак, бачимо, що у 1932,33,34 роках батько давила – Ж. Янг звертався із заявами та проханнями до Львівської кураторії про допуск його сина до екзаменів у 2,3,4 клас.
Цікаво, що у листі від коменданта від повітової поліції до дирекції гімназії зазначено, що Ж. Янг був організатором повітового Бунду з 1921р, а у 1922 – ініціював утворення єврейської організації “Naprzod”. З 1926 р Ж. Янг заснував єврейську бібліотеку ім. Мадема під опікою Бунду. У домі Янга проходили політичні наради діячів Бунду, засідання відбувалися законно – тільки з дозволу старости. Щоправда членів КПЗУ не допускали на такі засідання, а ні Ж. Янг, а ні його син не притягувалися до кримінальної відповідальності. Одже, учень Давид Янг продовжував навчатися у гімназії [2, арк.37].
Колишній гімназист П. Нікосевич у часописі „Zeszyty Tlumackie” серед вчителів, які викладали у гімназії, називає професора С.Довбека (викладача класичної філології) надзвичайно сердечним і добрим чоловіком. Про Мар’яна Межвінського, що студіював польську мову, згадує з повагою, оскільки вчитель старався подавати гімназистам обширні відомості з польської мови і літератури. Професор Межвінський читав 10 лекцій гімназистам, після чого принципово оцінював їх знання. Так, для тих, хто потрапляв до так званого „чорного списку” (через пропуски занять), на добру оцінку не міг розраховував. Треба було кілька разів здавати вивчений матеріал [37, с.16].
Випускник гімназії 1933 р. Йосип Романюк (колишній житель с. Гончарівка) згадував з особливою шаною викладача історії східних народів Клима Поліщука (друга Антона Крушельницького), відзначав його як справедливого і знаючого фахівця. Й.Романюк стверджував, що в гімназії викладали вчителі різних національностей: вчитель німецької мови п. Зігбершлях був євреєм за походженням; єврейського походження були професор Айлі - вчитель географії, Леон Маузер – відомий мовознавець, який раніше викладав в університетах Німеччини.
За поданою інформацією від дирекції гімназії до кураторії, у 1933р. у стінах Тлумацької гімназії навчалося 174 учні, з них 45 дітей з панських родин,129 повинні платити. Панські діти повинні платити по 55 zl. (2475 zl.), інші діти повинні платити по 110 zl. (16665 zl.). За рішенням педагогічної ради 9 учнів було звільнено від оплати (для 3 учнів плата була за висока) [8, арк.18].
За відомостями про оплату навчання в Тлумацькій гімназії за 2-ге півріччя 33-34 навчальний рік. З 162 учнів по 110 zl, 46 учнів по 55 zl, 13 учнів не оплатили нічого, інші гімназисти від 55 zl до 90 zl. Також з цими відомостями подавалися відомості про батьків [8, арк.21].
За рішенням міністерства освіти та кураторії від 14 червня 1934р, від сплати адміністративних внесків на 1934-35нр., повністю звільнялися :Фіпов Тадеуш, Овчарчин Анна, Пасцяк Імілія, Романівка Ян,Жевенський Тадеуш, Квилак Дмитро. На половину:Дзевшик Болеслав, Дзеба Роман, Юркович Теодор, Канфер Амалія, Кауфман Злеонора, Клинкович Йозеф, Лапковська Ірена, Ліцовський Генріх, Шемурак Миколай, Снічовська Імілія, Яхцкего Каземир, Трачук Йозеф, Камінський Роман, Титичкан Дмитро.
Також за цією ухвалою Золановичик Ямілії плату було зменшино з 65 zl до 45 zl, а 13-ом гімназистам збільшувалася на 10-20 zl [8, арк.23].
Відраховувалися тільки ті гімназисти, які не могли скласти екзаменів[10, арк.17]. Це підтверджує в своїх спогадах і Дмитро Луцик : «Шостий клас, найбільш недисциплінований та авантюрний, зайняв перше місце з неуспішності : через незасвоєння програми перевели тільки 20 учнів , які закінчили гімназію в 1933 році» [29, с.68].
Професор Львівського медичного університету Дмитро Луцик у своїй автобіографічній книзі помістив розділ «Ученик новокласичної гімназії», в якому згадав професорів гімназії Мендрала, Машлера, Арделя, пана капітана Сковронського. Він з юнацькою щирістю розповідає про своїх гімназійних друзів Зенона Гофмана, Артура Ебштайна, Яна Гавенду. Професор Луцик зауважував: «учнівське середовище, у якому ріс, вчився на помилках учнів та робив для себе відповідні висновки, що стимулювало мене бути передовим духовно, душевно та соматично». Дмитро Луцик розповідав, що впродовж двох років у старших класах гімназії вивчали військову справу. Муштру проводили в парку, а зимою – у фізкультурному залі. «Вчили нас острої стрілянини, - писав колишній гімназист, - у час канікул після сьомого класу проходили тритижневі наметові занаття, включаючи нічні бої, для здобуття вершин у Карпатах» [29, с74.].
Учні Тлумацької гімназії займалися в гімназійному спортивному гуртку «Сокіл». Багато гімназистів були членами Марійської організації. В Календарі Місіонарія за 1936 рік поміщена фотографія гімназійних учнів 1935 року, які утворювали католицьку Марійську організацію [13, арк.3].
Вчителі, яких прийняли на роботу на випробувальний термін в 1935/36 рр.:Андрусевич Е., Блох Л., Мікушевський Р., Пйотровський Зенон, Плав’юк Е., Зомер Я., Штигляй М., Тойхман К., Валіцький А., Тропер Н [7, арк.56].
Також з архівних матеріалів до нас дійшли списки учнів до матури в 1936р.:Хмільовський Зенон, Цвякала Вітольд, Доаніч Мечислав, Епстейл Маркус, Феирман Елазер, Кобилянський В., Кремер І., Криса Володимир, Одуд В., Плахта К., Саранецький Г., Швехтер І., Сіудак Ян, Стреусащ Самосль, Сворньовський Адам, Снєховський В., Вренський Т., Вінявський Я., Заячковський М.
За архівними даними ми маємо список предметів яких навчали в Тлумацькій гімназії в 1936р. та кількість годин в різних класах:Релігія католицька – 2 год., Релігія греко-католицька – 1 год, Іудаїзм – 1год, Польська 6/3 год в 1 класі, 4 год в 2,3,4 класах, 3/5 в 8 класі, Руська – по 2 год в усіх класах, Німецька – 6/4 в 1класі, 4 год в 2,3,4 класах, 2год в 8 класі, Французька – 6/4 в 1класі, 4 год в 2,3,4 класах, Латинська – 0/5 в 1 класі, 4 год в 2 – 8 класах, Грецька – 5 год в 8 класі, Історія Польщі – 3год в 1-4 класах, 3/4 в 8 класі, Географія – 3 год в 1 класі, 2 год в 2,3,4 класах, Природа - 3 год в 1 класі, 2 год в 2,3,4 класах, Фізика, Хімія – 7 год в 3 класі, 4 год в 4класі, 3 год в 8 класі, Математика – 3 – год в 1 класі, 4 год в 2,3,4 класах, 3/4 год в 8 класі. Також у гімназії діяв хор, проводилися ігри, прилучали дітей до праці на ділянці [9, арк.16].
26 жовтня 1936р. кураторією Р. Купрасову було направлено в Тлумацьку гімназію на викладання. Також було надіслано лист про кваліфікацію Р. Купрасової [10, арк.17].
Дирекція гімназії кожний навчальний рік повинна була узгоджувати навчальний план наприклад, навчальні плани 1936-37 навчальних років [9, арк.15].
За листом Я. Масека, вчителя практичних завдань, до кураторії 14 квітня 1937р. №2 – 5858/37, що він висловлює прохання у виділенні додаткових годин дівчатам: в 1-2,3 класі по одній годині, в 4 – 2години. Прохання було задовільне не тільки 4 серпня.За листом до кураторії від 28 вересня 1937р, ми бачимо що в гімназії діяла бібліотека, яка була створена Я. Межвінським. Книжки для бібліотеки він позичив на 6 років [10, арк.11].
Випускний 8-ий клас у гімназії вважався найвідповідальнішим, оскільки учні здавали державні екзамени – матуру. Головою екзаменаційної комісії був член Львівської кураторії. Оцінки в атестатах випускників погоджувались Радою вчителів та державною екзаменаційною комісією.
Серед Тлумацьких гімназистів були діти з незаможних, малозабезпечених сімей. Тому вони не мали змоги оплачувати за навчання в гімназії. Плата становила 20 злотих у відповідності з вказаним у представлених документах кількості маєтків та поля, якими володіли родичі гімназистів. Чимала кількість учнів не могли оплатити повністю за навчання, тому багато з них оплачувало тільки по 12 злотих. Так, у 1937 р. вісім учнів 8 класу та чотири учні 3 і 7 класів вважалися малозабезпеченими і не могли здійснити оплату за навчання. Відомо, що під час директорування у 1937 – 1939 рр. Ксаверія Булковського гімназистів не відраховували за неоплату за навчання [8, арк.13].
За архівними матеріалами ми маємо список вчителів за 1938р.: К. Булковський – директор, С. Довбек – вчитель математики в 5-8 класах, Ерліх Валеріан – вчитель грецької мови, Леон Гаузер, Марія Гаубрічовна – магістер, Грабкович Джозеф, М. Межвінський, Ржевіч Станіслав, Якішевська Ольга, М. Вітковський – професор, Урбан Фабіан, Я. Мацек.
Житель м. Тлумача, Михайло Мальованчук (1927 р. н.), який у 1939 р. поступив до 1-го класу гімназії, розповідав, що всі гімназисти мали форму темно-синього кольору з голубими лампасами на рукавах (хлопці і дівчата); на штанах – тільки хлопці. Хлопці-гімназисти гордо носили кашкети зі знаком розгорнутої книги з полум’ям, дівчата – з таким же знаком берети. М.Мальованчук згадував, що на вступних іспитах до гімназії в 1939р. було дуже багато не тільки місцевих поляків, а й приїжджих, але ніхто з них так і не вступив до гімназії через погану підготовку. Серед 30 учнів, що поступили до гімназії, дев’ятеро були українцями: з с.Гостів – Карабін і Яцюк, з с. Грушка – Шкромида (на жаль, імен не пам’ятає); з Тлумача – Мальованчук Михайло і Данилович Євген. Серед них дві дівчини – Запоточна і Халупінка. Хлопці переважно вивчали німецьку мову, а дівчата – французьку.
За архівними матеріалами за 1939р. ми маємо список вчителів: Станіслав Дабек – грецька мова, Ерліх Валер’ян – вчитель фізики та математики, Галврічова Марія – вчитель історії, д-ор Гаузер Леон – вчитель німецької мови, Храпковський Джозеф – біологія, о. Плавіцк Ян – релігія греко-католицька, д-ор Вітковський Миколай – вчитель польської (заміняв М. Межвінського), Урбан Фабіан – іудаїзм, о. Вітковський Миколай – філософія, релігія католицька, Симон Зубрицький – вчитель латинської мови [2, арк. 56].
У зв’язку із підписанням Ризького мирного договору у 1921р. західноукраїнські землі опинилися під владою Польщі. В історії Тлумацької гімназії почався новий період. Діяльність гімназії у 1921-1939рр була найбільш продуктивною тому що, саме за цей період збереглося найбільше архівних документів. У ній навчали відомі вчителі, як С. Мендрала, К. Булковський та ін.. Також у цей період у гімназії навчалися відомі на весь світ учні такі як Денис-Лев Іванцев, Дмитро Луцик. Гімназія могла дати освіту ще багатьом людям проте, у зв’язку з приходом радянської влади, у 1939 р. була закрита.
ВИСНОВКИ
Освіта завжди була головним чинником національного виховання. Українці Тлумача, як і інших західноукраїнських земель, що перебували під владою Австро-Угорської імперії, прагнули, щоб освітні заклади були національними за своєю формою і змістом.
На початку ХХст. ставлення австрійського уряду було лояльним щодо розвитку українства в Галичині, однак монополія влади перебувала в руках поляків, які становили більшість в усіх урядових структурах. Поляки намагалися підготувати грунт для відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772р., із включенням до неї Галичини. Найвідчутніше це проявлялося в освітній сфері. Більшість навчальних закладів у краї були польськими. Усі гімназії краю були організовані за німецьким зразком і служили засобом винародовлення української молоді.
У 1921 році була ліквідована Крайова Освітянська Рада, а на її місці створена Кураторія Шкільного Округу , яка відала будівництвом, фінансуванням, організацією та реорганізацією навчальних закладів, а також здійснювала керівництво і контроль за навчальним процесом. Кураторія слідкувала за реалізацією урядових постанов, проводила політику обмеження викладання українською мовою, продовжуючи полонізаційну політику польських властей. Мета була зрозумілою: за допомогою польських освітніх закладів знищити українську культуру. Але досягнути цієї мети не вдалося.
Діяльність гімназії у 1910-1939 рр. відзначалася високим рівнем знань, які вона давала за допомогою відомих вчителів С. Мендрала, К. Булковського та ін. Вона була найбільш престижним навчальним закладом на теренах Тлумацького району. У період діяльності гімназії навчалися відомі на весь світ учні такі як Денис-Лев Іванцев, Дмитро Луцик. Гімназія могла дати освіту ще багатьом людям проте, у зв’язку з приходом радянської влади, у 1939 р. була закрита.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
І. Неопубліковані документи і матеріали
Центральний державний історичний архів України у Львові
(далі – ЦДІУАЛ)
Фонд 146 (Галицьке намісництво, м. Львів (1448 – 1934)
1.Оп. 25а, спр. 215. Статути товариств, навчальних закладів, організацій в Галичині. –26 арк.
фонд 178. Крайова шкільна рада м. Львів в 1867-1921рр.
2. Оп.1, спр.885. Звіти, протоколи засідань педагогічної ради гімназії в місті Тлумачі. – 57арк.
3. Оп. 1, спр. 4750. Протоколи засідань окружних сільських рад в містах на букву “Т” в 1912-1914рр. – 28 арк.
4. Оп.1, спр. 4822. Протоколи засідань окружних сільських рад в містах на букву “Т” в 1913-1915рр. – 77 арк.
5. Оп. 1, спр. 5111. Звіти, протоколи, листування про відновлення діяльності початкових шкіл, гімназій, семінарій в Галичині 1917-1918. – 105арк.
6. Оп. 3, спр.391. Звіт про організацію гімназії в Товмачі за 1910-1916рр.
фонд 179. Кураторія Львівського шкільного округу, м. Львів
7. Оп.3, спр.2265. Списи вчителів, учнів та листування з державною гімназією в м. Товмачі про організацію екзаменаційної комісії на проведення екзаменів на атестат зрілості (1931-1939рр.). – 74арк.
8. Оп.3. спр.2266.
9. Оп.3, спр.2267. Список вчителів і розклади занять державної гімназії в м. Товмачі. – 1934-1939рр. – 18арк.
10. Оп.3, спр. 2268.Реформування шкільництва Галичини. – 1921р. – 20арк.
фонд 639. Міністерство освіти і віросповідань у Відні
11. Оп.1, спр.113. Листування з Крайовою шкіьною радою у Львові, дирекцією гімназії в м.Товмачі та ін.. про виділення і використання коштів для придбання навчальних посібників і книжок для гімназії. – 22арк.

Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО)
фонд 572. Державна гімназія у м. Тлумач Тлумацького повіту Станіславського воєводства.

12. Оп. 1, спр. 1. Табель успішності учня 1-А-го класу Арона Камерліна. – 1 арк.
13. Оп . 1, спр. 2.Звіт про роботу гімназії за 1920/1921 навчальні роки. – 6 арк.
14. Оп. 1, спр. 3. Свідоцтво успішності та копія атестату зрілості Мандель Бера. – 1 арк.
15. Оп. 1, спр. 4. Список вчителів (1927). – 3арк.
ІІ. Матеріали учнівської пошукової експедиції. Свідчення колишніх учнів гімназії М Мальованчука, Й. Романюка
16. Спр. 1. Біографічна довідка учня гімназії в 1921-1928 рр. Іванцква Дениса, 1910р.н., відомого художника.
17. Спр. 2. Біографічна довідка учня гімназії в 1921-1934 рр. Дутки Михайла Івановича, культурно-освітнього діяча.
18. Спр. 3. Біографічна довідка учня гімназії в 1917-1925 рр. Гуза Бронеслава Івановича, діяча крайової “Просвіти”.
ІІІ. Опубліковані матеріали, монографії, статті
19. Головна Руська Рада 1848-1851. Протоколи засідань і книга кореспонденції/ За редакцією О. Турія. – Львів, 2002. – 267с.
20. В.Волицький. Дещо про Рогатин і про Рогатинську приватну українську гімназію. – Нью-Джерсі, 1969. – 72с.
21. Гелей С., Прокіп А. Українська гімназія в Рогатині перед Першою світовою війною/ Ювілейна книга рогатинської гімназії ім. Володимира Великого – Львів, ЗУКЦ, 2009. – 690с.
22. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. / Грицак Я. – К.: Генеза, 2000. – 358с .
23. Завгородня Т. Дидактична думка вГаличині (1919 – 1939рр.). – Івано-Франківськ,”Плай”, 1998. – 166с.
24. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918-1923. Ілюстрована історія. – Львів – Івано-Франківськ, “Манускрипт – Львів”, 2008. – 524с.
25. Історія освіти Тлумаччини. – Івано-Франківськ, “Лілея Н В”. – 175с.
26. Когутяк М. Галичина: сторінки історії. – Івано – Франківськ, 1993. – 202с.
27. Курляк І. Класична освіта на західноукраїнських землях (ХІХ – перша половина ХХ століття ). – Тернопіль, “Підручники & посібники”, 2000. – 326с.
28. Легкий З. Історичні передумови створення української гімназії в Рогатині/ Ювілейна книга рогатинської гімназії ім. Володимира Великого – Львів, ЗУКЦ, 2009. – 690с.
29. Луцик Д. Шістдесят років для народного здоров’я : спогади лікаря. – Львів, 2003. – 155с.
30. Макух І. На народній службі. Спогади. – Київ, Видавництво “Основні цінності”, 2001. – 570с.
31. Малик Я. Роль українських політичних партій в пробудженні національно-державного руху на початку XX століття/ Ювілейна книга рогатинської гімназії ім. Володимира Великого – Львів, ЗУКЦ, 2009. – 690с.
32. Сірополко С. Історія освіти в Україні. – Київ, Наукова думка, 2001 р. – 911с.
33. Стинська В. Система шкільництва в Галичині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – Івано – Франківськ, 2007. – 179с.
34. Ступарик Б. Шкільництво Галичини /1772 – 1939рр/. – Івано-франківськ, 1994. – 143с.
35. Турченко Ф. Новітня історія України. 10клас. – Київ, “Генеза”, 2007. – 350с.
36. Encyklopedia pszczelarska. - Panstwowe Wydawnictwo Rolnicze . Warszawa, 1989. – 263s.
37. Zeszyty Tlumackie. – 2001, №2. – 18с.
Категорія: Мої статті | Додав: dmitrokabal (17.09.2016) | Автор: Кабаль Дмитро E
Переглядів: 111 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Новини НАНУ
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання